БЕРУШІ ДЛЯ КРАЇНИ МАВП

Сиділи ми тут нещодавно з кумом на моїй кухні, чай пили. Нє, без «бе», просто чай... Новий «ящик» з кумом апробобували. Клацали, клацали пультом - скрізь лишень політика.

Кум мовчки наливаючи у склянки, раптом видає:

- Я, гадаю, правильно наші зробили, що російські канали «обрізали» - набридли вони гірше печеної ріпи.

- Не ріпи, - делікатно поправляю кума, - а редьки...

- Неважливо. Один хрін, набридли, згоден? – Серьога пильно подивився мені у вічі.

Я дипломатично промовчав. Не тому що погодився, а тому що геть не зрозумів, куди кум гилить.

- Росіяни, зауваж, одну розважалівку женуть. Не те, що наші канали, які пізнавальні та чесні передачі про політику цілодобово транслюють... Віриш, я тільки відтепер відчуваю, друзяко, що я у правильному напрямку починаю мислити й розвиватися. Вільно. Глобально. По-європейськи, - кум інстинктивно витер засалені долоні об скатертину. Я, як завжди, промовчав.

Потім Серьога задумливо підпер рукою кошлате, у крихтах підборіддя, дивлячись на екран новенького тєлєка.

- Мені, якщо чесно, Петруччіо, й грошенят власних не шкода за пакет той – хай їм грець. На що не підеш аби розмірковувати безпомилково і патріотично. Та, гадаю, російських телеканалів таки замало. Хтозна-скільки каналів з інших країн теж потрібно заборонити. Та й наші, ніде правди діти, є ще ого-го які непатріотичні! – Серьога недобре посміхнувся.

- Авжеж, - зітхаючи, підтвердив я. – Коли у країні скрута, справжнім кепкуванням виглядають усі ці передачі National Geographic та Discovery! Адже жоден з них доброго слова не сказав про Майдан! Жоден! Вимкнути негайно! Тим більше, що у мене ці канали дивляться тільки дружина та молодша донька...

- Добре, погоджуюся. Відключити! – рубонувши рукою повітря, продовжив Серьога. – Чуєш, Петрику, а спортивні? Спортивні канали? Вони ж теж не транслювали події з Майдана, еге ж?

- А отут, Серього, я з тобою не погоджуся! – мене наче щось перемкнуло. – Як ти собі уявляєш ми будемо дивитися футбольні чемпіонати? Спортивні давай залишимо…

- Іч, дійсно, бовтнув не подумавши. Ти маєш рацію, - погодився кум. – Спортивні – залишаємо. Наливай…

Після випитої чарчини, Сергій примружив сірі, з хитруватими вогниками очі:

- А знаєш, шо, Петре? Мені здається, таку державну ініціативу мало просто підтримати. Її облагородити та поглибити потрібно! Терміново!

- Чого-чого? - перепитав я, бо не второпав натяк кума.

- Ну, значить, удосконалити, раціоналізувати... – ікнувши, Серьога багатозначно підняв вказівний палець догори. - Щоб вона далі в маси пішла та державу нашу врятувала.

- Постривай, це як? - поцікавився я.

- Ну як, як. Думаю, ось так. Заборонити російські, закордонні та деякі наші телеканали - це ще не є боротьба з сторонньою ідеологією. Необхідно діяти дещо по-іншому. Щоб і контроль за брехнею і розпалюванням ворожнечі підсилити, і державі нашій матеріально помогти.

- Сірий, що ти верзеш, як це? - з мене вмить хміль злетів. – Обрізати, ще й заробити на цьому? Ну ти і... олігарх!

- Слухай-но сюди, - хвацько підморгнув Серьога. - Мені здається, час виходити з підпілля і жахнути випереджаючим маневром, шоб таки відразу і... наповал!

- Ти це про шо? - поцікавився я, нічого не тямлячи, але роблячи вигляд, що мені все зрозуміло.

- Петре, час вже серйозно братися за літературу. Адже зараз, коли дивитися що по тєлєку стане катма, усі почнуть по полицях шаритися. Уловлюєш? – кум підчепив з банки шматок оселедця хлібною коринкою.

Я якомога переконливіше кивнув головою.

- О! – кум багатозначно клацнув язиком. - А у домівках на полицях, якщо понишпорити, знаєш, скільки всілякої недоброзичливої макулатури заховано, га? Ще з совєтських, мать, часів...

Я заперечливо похитав головою.

- Петьо, ну ти і недалекий... - занервував кум. – Треба терміново організувати спецпідрозділи з перевірки наявності брехливої та підривної, словом, антиукраїнської  літератури у помешканнях співвітчизників, щоб захистити їх від ворожої пропаганди.

- Це як? – запитав кума.

- Ну щоб по хатам ходити, літератури підривну шукати. Що ту не зрозумілого? - пояснив, як ще міг Серьога.

- Тю, а якщо не пустять? – гучно кевкнув я селезінкою.

Кум, не очікуючи такого коригування плану, несхвально хмикнувши, почухав потилицю. Але не розгубившись, одразу ж запропонував:

- Можна, Петрику, агентів запускати. Приходиш, приміром, ти до нашого сусіда Василя додому у гості з начебто твоїм знайомим. Ну ти розумієш про кого я? – Сергій впритул нахилився до мене.

- Про сусіда, звісно? – щиро запитав я.

- Та про сусіда це ж я так, для виду… Взагалі-то я про таємного агента… Ну, тепер зрозуміло? – Серьога важко дихав на мене перегаром.

Я відверто захитав головою, але кум продовжував.

- Втираючись у довіру та теревенячи, твій так званий знайомий раптом просить дозволу подивитися домашню бібліотеку, – від уяви кум аж засовався п’ятою точкою на стільці. - Мовляв, дуже я цікавлюсь класичною (чи нехай фантастичною літературою). Побачивши, наприклад, книги Тургенєва, Булгакова чи, бодай, Лук’яненка агент аж язиком цокне – ой, який ви, Василю, молодець, гігант інтелекту.

Далі, з ледь зрозумілої промови Серьоги я збагнув, що вранці наступного дня до нашого Василька повинен прийти міліцейський наряд, який має опечатати квартиру, а самого хазяїна мусить відвезти у ділянку, де його й заарештують. При цьому на зловмисника буде накладено величезний штраф, що обчислюється не однією тисячею доларів.

- Як тобі така ідея? Наразі скільки користі одночасно! Розкривається злочинна організація в особі Василя - це раз, попереджаються таким чином інші сусіди, потенційні терористи - це, по-друге. І, найголовніше, держава затикає додатковими ассігнатами бюджетну дірку. Все чьотко! Чому б не діяти таким чином, Петре, га? – від задоволення Серьога потер долоні.

Я не встиг навіть рота розкрити, та кум й не думав зупинятися.

- І якщо вже попався, будь ласкавий, відповідай за всією суворістю вітчизняного законодавства! Можна піти ще далі, - кум мрійливо дивився повз мене. - Оголосити, наприклад, поза законом диски та касети з виступами зірок, артистів, фільми, що викликають хоч невеличку підозру у відсутності патріотизму до України.

- Так-так, Серього, згоден. Лише потрібно собі записати деякі стрічки, – засперечався я. - Дуже мені подобається отой, як його… про Глухаря. Але ж іноді він буває таким українофобом… Запишемо собі, перед тим, як заборонити, добре?

- Еге ж! – з радістю підтримав мене кум. – І не тільки «Глухаря» запишемо. Нам же ж дивитися можна, бо ми з тобою, Петьо, – справжні патріоти!

Тут й мене почало просто перти від патріотичних ідей.

- А назбиравши, таким чином, грошенят, можна зайнятися масовою трансплантацією мізків. Справа ця, звичайно, не з дешевих, але вельми надійна, Сірий. Особливо якщо пересаджувати мавпячі мізки – кажуть, у мавп потенція вища, - розширив я патріотичні забаганки кума. – А потім, потім ще й на беруші було б непогано розкуркулитися…

- Стоп, не пойняв! При чому тут беруші? – протверезів кум.

- Ну щоби зайвого чого до вух не влетіло. Зрозуміло? – пояснив я.

- А-а… Ну ти й... голова, геній, словом! Респект і поважуха, тобі, друзяко! - Серьога міцно обхопив мене спітнілими руками, обслинюючи мою неголену щоку. - Ось що значить по-справжньому любити батьківщину! Ось що означає бути вітчизнолюбцем, Петре! Будьмо! Слава Україні!

- Героям слава! – прохрипів і я, обціловуючи кума вже затятими губами.

Після останньої ча...шки чаю (клянуся вам!) пам'ятаю лишень встигли ми з кумом ще потиснути один одному руки на знак солідарності та взаєморозуміння.

Наразі, майже одночасно наші голови опинилися в полумиску із салатом олів'є...

Ваш, Аркадій Коваль